Місце примусового виконання судового рішення.

Завданням державної виконавчої служби, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Відповідно до даного Закону примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, якими є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Якщо боржником є юридична особа, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Необхідно зазначити, що частиною 1 статті 20 Закону визначено, що право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, за яким боржник зобов’язаний вчинити певні дії провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень суду та інших органів (посадових осіб) є обов’язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі, якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець складає про це акт і не пізніше наступного дня разом з копією цього акта надсилає виконавчий документ до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання, перебування чи місцем знаходження боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем встановлено, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, однак майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби, звертається стягнення на дане майно в порядку, передбаченому Законом.

Вказані виконавчі дії провадяться за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець та за умови, якщо стягувач здійснить авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій, яке передбачено статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець зобов’язаний повідомити начальника цього органу державної виконавчої служби.

У випадку, коли стягувач не здійснює авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, у разі їх недостатності для повного задоволення вимог стягувача, направляє виконавчий документ до органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника, про що одночасно повідомляються сторони виконавчого провадження та орган, який видав виконавчий документ.

Необхідно зазначити, що порядок передачі виконавчого провадження з одного відділу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого встановлюється Міністерством юстиції України.

Савіна Т.І., спеціаліст І категорії

відділу контролю за виконанням рішень

Департаменту державної виконавчої служби